Фундація - Страница 51

В очах старого з’явився дивний блиск.

— Добре. Я полечу. — Він простягнув йому руку. — Це буде моя перша подорож за три роки.

Меллоу схопив і потиснув його руку.

— Добре! Неймовірно добре! А тепер я повинен зібрати хлопців. Знаєте, де доки «Далекої зірки»? Тоді приходьте туди завтра. До зустрічі.

4

Корелл був одним із поширених явищ в історії — республіка, де правитель мав усі атрибути абсолютного монарха, крім титулу. Через це тут панував звичайний деспотизм, що не обмежувався навіть цими двома пом’якшувальними чинниками законних монархій — королівською «честю» та придворним етикетом.

Економіка держави знаходилася на низькому рівні. Час Галактичної Імперії минув, не залишивши по собі нічого, крім мовчазних пам’ятників та уламків. Час Фундації ще не настав — і за жорстокого та рішучого правління комдора Аспера Арго, який запровадив суворі обмеження для торгівців і категорично заборонив діяльність місіонерів, до нього було далеко.

Космопорт був старим і розваленим, і команда «Далекої зірки» почувалася через це кепсько. У гнилих ангарах було гниле повітря, і Джейм Твер дратувався, розкладаючи пасьянс.

Гобер Меллоу задумливо зронив:

— Тут хороше місце для торгівлі. — Він спокійно дивився в ілюмінатор. Досі про Корелл мало що можна було сказати. Подорож була небагата на події. Ескадра корелліанських кораблів, що вилетіла на перехоплення «Далекої зірки», складалася з крихітних і ушкоджених уламків давньої слави або побитих, незграбних посудин. Вони продовжували перелякано триматися на відстані, і вже тиждень, як прохання Меллоу про зустріч із місцевим урядом залишалися без відповіді.

Меллоу повторив:

— Тут хороше місце для торгівлі. Можна сказати, незаймана територія.

Джейм Твер нетерпляче підвів голову й відкинув карти вбік.

— Меллоу, що ви, в дідька, плануєте робити? Екіпаж ремствує, офіцери хвилюються, і я вже себе запитую…

— Запитуєте? Про що?

— Про ситуацію. І про вас. Що ми робимо?

— Чекаємо.

Старий торгівець пирхнув і почервонів. Він загарчав:

— Ви йдете наосліп, Меллоу. Навколо нас охорона, над головами — кораблі. Що як вони готуються стерти нас на порох?

— У них був на це тиждень.

— Може, вони чекають на підкріплення. — Погляд Твера був проникливим і важким.

Меллоу різко сів.

— Так, я думав про це. Розумієте, це створює серйозну проблему. По-перше, ми дісталися сюди без неприємностей. Це може нічого не означати, однак із більш ніж трьохсот кораблів торік зникло лише три. Відсоток низький. Але це може означати й інше — що кораблів з ядерною зброєю у них мало й вони не наважуються даремно виставляти їх напоказ, доки їхня кількість не зросте.

Та з іншого боку, це може означати, що в них узагалі немає ядерної енергії. Або мають, але приховують її, побоюючись, що ми щось дізнаємося. Зрештою, одна справа нападати на недосвідчені, легко озброєні торгові судна. А інша — дражнити акредитованого посла Фундації, сам факт появи якого може означати, що Фундація щось підозрює.

Якщо скласти все це докупи…

— Зачекайте, Меллоу, зачекайте. — Твер підняв руки. — Я просто тону у вашій балаканині. До чого ви хилите? Кажіть без цих деталей.

— Вам доведеться вислухати всі деталі, Твере, інакше ви нічого не зрозумієте. Ми обидва чекаємо. Вони не знають, що я тут роблю, а я не знаю, що в них тут відбувається. Але я в слабшій позиції, бо я один, а вони — це весь світ, і, можливо, з ядерною енергією. Я не можу дозволити собі здатися. Звичайно, це небезпечно. Звичайно, на нас може чекати земляна яма. Але ми знали про це з самого початку. Що нам ще робити?

— Я не… Хто там ще?

Меллоу спокійно підвів голову й покрутив приймач. Екран засвітився, й на ньому з’явилося грубе обличчя вартового сержанта.

— Говоріть, сержанте.

Сержант сказав:

— Перепрошую, сер. Хлопці впустили всередину місіонера з Фундації.

— Що? — Обличчя Меллоу перекосилося від люті.

— Місіонер, сер. Він потребує шпиталізації, сер…

— Тут сержанте, буде ще чимало таких. Накажіть усім повернутися на бойові пости.

Кімната для відпочинку майже спорожніла. За п’ять хвилин після наказу при зброї були навіть ті, хто прийшов з вахти. Така швидкість була великою перевагою в анархічних регіонах Периферії, і в цьому екіпаж Головного Торгівця перевершував усіх.

Меллоу повільно увійшов і роздивився місіонера з усіх боків. Він кинув погляд на лейтенанта Тінтера, який стривожено ворушився з одного боку, і на вартового сержанта Демена, який з безпристрасним і спокійним обличчям стояв з іншого.

Головний Торгівець повернувся до Твера й задумливо помовчав.

— От що, Твере, зберіть сюди тихо всіх офіцерів, крім координаторів та штурмана. Вони залишаються на постах для подальших наказів.

Утворилася п’ятихвилинна перерва, під час якої Меллоу відчиняв ногою двері вбиралень, зазирав за стійку бару, відсував штори на вікнах. На півхвилини він вийшов з кімнати, а коли повернувся, то щось розсіяно наспівував.

Чоловіки зайшли до кімнати. Твер зайшов останнім і тихо зачинив двері.

Меллоу тихо сказав:

— По-перше, хто дозволив цій людині зайти сюди без мого наказу?

Вартовий сержант зробив крок уперед. Його очі бігали.

— Вибачте, сер. Це не була певна особа. Це була свого роду взаємна згода. Він був, можна сказати, одним із нас, і ці чужинці тут…