Фундація - Страница 53

— Сер, вони вимагають видати Джорда Парму.

— А якщо ні?

— Лунають різні погрози, сер. Важко розібратися. Їх там так багато — і вони, здається, зовсім оскаженіли. Є якийсь чоловік, який каже, що керує округом і має поліцейську владу, але, очевидно, він не самостійна фігура.

— Самостійна чи ні, — знизав плечима Меллоу, — але він представник влади. Скажи їм, що якщо цей губернатор чи полісмен, чи хто він там, підійде до корабля сам, він може забрати преподобного Джорда Парму.

Раптом в його руці опинився пістолет. Він додав:

— Я не знаю, що таке непокора. Ніколи не мав з нею справи. Але якщо є хтось тут, хто думає, що він може повчати мене, я охоче пригощу його протиотрутою.

Пістолет повільно повертався й зупинився на Твері. Зробивши над собою зусилля, старий торгівець розслабив обличчя, розтулив і опустив руки. Повітря зі свистом виривалося з його ніздрів.

Тінтер пішов, і за п’ять хвилин від натовпу відокремилася маленька постать. Вона рухалася повільно й нерішуче, явно охоплена страхом. Двічі постать озиралася назад, і двічі явні погрози з боку багатоголового монстра змушували її рухатися далі.

— Добре. — Меллоу махнув бластером, що залишався в руці без запобіжника. — Грюн та Апшер, візьміть його.

Місіонер хрипко заверещав. Він підняв угору руки, розчепіривши пальці. Об’ємні рукави мантії сповзли, оголюючи тонкі, жилаві руки. На якусь мить з’явився й зник крихітний спалах світла. Меллоу моргнув і знову презирливо змахнув рукою.

Місіонер, який боровся із солдатами, голосно промовив:

— Нехай буде проклятий зрадник, який кидає ближнього свого на поталу злу й смерті. Хай оглухнуть вуха, що глухі до прохань безпорадного. Хай осліпнуть очі, що не бачать невинних. Хай навіки зотліє душа, яка знається з мороком…

Твер щільно затулив руками вуха.

Меллоу змахнув бластером і сховав його.

— Розійтися по своїх місцях, — спокійно сказав він. — Протягом шести годин після того, як розсіється натовп, підтримувати повну бойову готовність. Після цього подвоїти варту на постах протягом наступних сорока восьми годин. Пізніше будуть надані подальші вказівки. Твере, ходімте зі мною.

Вони увійшли до особистої каюти Меллоу. Меллоу вказав на стілець, і Твер сів. Його кремезна постать уся зіщулилася.

Меллоу з сарказмом дивився на нього згори вниз.

— Твере, — сказав він, — я розчарований. Три роки в політиці, схоже, вибили з вас усі звички торгівця. Запам’ятайте, на Фундації я можу бути демократом, але керувати своїм кораблем я можу не інакше, як за допомогою тиранії. Я ще ніколи не наставляв бластер на свою команду, і мені не довелося б цього робити, якби не ви.

Твере, ви не маєте тут офіційної посади, але ви тут за моїм запрошенням, і наодинці я ставитимуся до вас з усією люб’язністю. Однак із цього моменту в присутності моїх офіцерів або команди звертайтеся до мене «сер», а не «Меллоу». А коли я віддаю наказ, ви підстрибуватимете швидше за новобранця третього класу, і будете дякувати долі, або я ще швидше надіну на вас кайданки й кину в трюм. Ясно?

Партійний лідер проковтнув слину й неохоче відповів:

— Прийміть мої вибачення.

— Прийнято! Ви тремтите?

Мляві пальці Твера потонули в широкій долоні Меллоу. Твер сказав:

— Я керувався добрими намірами. Це важко — відправити людину на самосуд. Цей губернатор, або хто він там, у якого трусяться коліна, не зможе його врятувати. Це вбивство.

— Я нічого з цим не вдію. Відверто кажучи, цей інцидент погано пахне. Ви не зауважили?

— Що саме?

— Цей космопорт знаходиться в самій глушині. І раптом тікає місіонер. Звідки? Він приходить сюди. Це збіг? Збирається величезний натовп. Звідки? До найближчого міста щонайменше сто миль. Але вони прибувають сюди за півгодини. Як?

— Як? — повторив Твер.

— Ну, а що коли місіонера привезли сюди й випустили як приманку? Наш друг, преподобний Парма, був помітно стурбований. Схоже, у нього не було навіть часу, щоб щось вигадати.

— Жорстоке поводження… — з гіркотою пробурмотів Твер.

— Можливо! А можливо, задум якраз і полягав у тому, щоб змусити нас учинити галантно й по-лицарськи, щоб ми здуру кинулися на захист цієї людини. Він був тут усупереч законам Корелла та Фундації. Якби я затримав його, це був би акт війни щодо Корелла і Фундація не мала б жодного законного права нас захищати.

— Це… це якось висмоктано з пальця…

Тут загримів динамік, не давши Меллоу відповісти:

— Сер, отримано офіційне повідомлення.

— Передайте негайно!

Блискучий циліндр із клацанням упав у гніздо. Меллоу відкрив його й витрусив звідти просочений сріблом аркуш. Він зі знанням справи потер його між великим та вказівним пальцем і сказав:

— Надіслано безпосередньо зі столиці. З власної канцелярії комдора.

Він швидко прочитав текст і розсміявся:

— Кажете, висмоктано з пальця?

Він кинув аркуш Тверу і додав:

— За півгодини після того, як ми віддали їм місіонера, ми нарешті отримали дуже ввічливе запрошення від найяснішого комдора — після семи днів очікування. Думаю, ми пройшли випробування.

5

Комдор Аспер був людиною з народу, як він сам себе називав. Залишки сивого волосся падали йому на плечі, сорочка вже давно потребувала прання, а сам він гундосив.

— Тут немає жодної показухи, торгівцю Меллоу, — сказав він. — Ніяких фальшивих вистав. Ви бачите в мені лише першого громадянина держави. Саме це й означає слово «комдор», і це мій єдиний титул.