Фундація - Страница 22

Гардін устав з крісла й підійшов до бачка з холодною водою.

— Вони непогані хлопці, Лі, але вони зациклилися на своїй Енциклопедії, і ми побачимо, що там вони будуть і в майбутньому. Вони безнадійно некомпетентні, коли справа доходить до управління Термінусом. Іди й починай утілювати план. Я хочу залишитись насамоті.

Він сів на краєчок столу й утупився поглядом у чашку з водою.

О космос! Якби ж він був настільки впевненим, як удавав! Анакреонці висадяться за два дні, а що він має, крім набору уявлень та напівприпущень щодо мотивів, які рухали Селдоном п’ятдесят років тому? Він навіть не є справжнім психологом, просто недотепа, який намагається розгадати дії найвидатнішого психолога століття.

Якщо Фара мав рацію; якщо Анакреон був єдиною проблемою, яку передбачив Селдон; якщо все, що він хотів зберегти, це Енциклопедія — то якою буде ціна цього coup d’etat?

Він знизав плечима й випив воду.

7

Біля Сховища поставили більше ніж шість стільців, ніби очікували, що збереться більша компанія. Гардін подумки зауважив це й стомлено сів у кутку, якнайдалі від п’яти інших.

Схоже, члени Ради були не проти такого розташування. Вони пошепки розмовляли між собою, потім їхній шепіт перетворився на шипіння і зрештою взагалі затих. З усіх них достатньо спокійним здавався лише Фара. Він витягнув годинник і похмуро дивився на нього.

Гардін глянув на власний годинник, а потім на скляну кабінку, абсолютно порожню, що займала половину кімнати. Це була єдина незвичайна особливість кімнати, якщо не вважати, що не було жодних ознак того, що десь комп’ютер відлічує час, що лишився до тієї миті, як потече потік мюонів, відбудеться з’єднання і…

Світло потьмяніло!

Воно не вимкнулося, а лише стало жовтим, і так швидко, що Гардін аж підскочив. Він здивовано підняв очі до ламп, що були на стелі, а коли опустив їх, то побачив, що кабінка вже не була порожньою.

Її зайняла якась людина — людина в інвалідному візку!

Кілька секунд вона не казала нічого, але закрила книжку, що лежала на колінах, ліниво торкнувшись її. А потім усміхнулася, і обличчя, здавалося, ожило.

Людина сказала:

— Я — Гарі Селдон. — Голос був старечим та слабким.

Гардін ледь не піднявся, щоб сказати, що радий знайомству, але зупинив себе.

Голос невимушено продовжував:

— Як ви бачите, я обмежений цим візком і не можу піднятися, щоб привітати вас. Ваші дідусі та бабусі полетіли на Термінус кілька місяців тому в моєму часі, і з тих пір я страждаю на досить незручний параліч. Самі розумієте, я вас не бачу, тож і не можу вас належним чином привітати. Я навіть не знаю, скільки вас там, тому буду поводитися неформально. Якщо хтось із вас підвівся, сядьте, будь ласка; якщо хочете закурити, я не проти. — Почувся легкий смішок. — Та й чого б мені бути проти? Мене ж насправді тут немає.

Гардін майже машинально намацав сигару, але передумав.

Гарі Селдон відклав свою книжку, ніби поклавши її на стіл збоку, а коли відвів від неї пальці, вона зникла.

Він сказав:

— Минуло п’ятдесят років з тих пір, як було закладено Фундацію, — п’ятдесят років, упродовж цього часу її члени не мали уявлення, у якому напрямку вони працюють. Так було необхідно, але тепер ця необхідність минула.

Енциклопедія Фундації з самого початку є шахрайством і завжди ним була!

Позаду Гардіна почулися звуки сутички і один або два приглушених вигуки, але він не озирнувся.

Гарі Селдон, звичайно ж, залишався спокійним. Він продовжував:

— Це шахрайство в тому сенсі, що ані я, ані мої колеги ніколи не турбувалися про те, щоб було видано бодай один-єдиний том Енциклопедії. Воно досягло своєї мети, оскільки ми отримали грамоту від Імператора, а завдяки їй змогли залучити сто тисяч людей, потрібних для нашої схеми, і тримати їх зайнятими, поки події розвивалися самі, до того моменту, коли для них вже було запізно відступити.

За ті п’ятдесят років, поки ви працювали над цим шахрайським проектом — немає сенсу пом’якшувати висловлювання, — шляхи до відступу були відрізані, і зараз ви не маєте іншого вибору, окрім як перейти до набагато важливішого проекту, який, власне, і був нашим справжнім планом.

Саме з цією метою ми розмістили вас на такій планеті і в такий час, щоб за п’ятдесят років ви дійшли до моменту, коли вже не матимете свободи дій. З цього моменту й упродовж століть шлях, на який ви станете, є неминучим. Ви стикатиметеся з серією криз, подібних до цієї першої, і ваша свобода дій буде щоразу так само обмеженою, і ви будете змушені рухатися одним-єдиним шляхом.

Це той шлях, який виробила наша психологія — і виробила недарма.

Протягом багатьох століть галактична цивілізація відстає й занепадає, хоча мало хто це усвідомлює. Але тепер Периферія нарешті відкололася й політичну єдність Імперії підірвано. У майбутньому історики оберуть якийсь із цих прожитих п’ятдесяти років і проведуть довільну лінію, сказавши: «Ось момент, коли почалося падіння Галактичної Імперії».

І вони матимуть рацію, хоча в найближчі століття навряд чи хтось визнає, що це падіння відбувається.

А після падіння настане неминуче варварство — період, що, як говорить нам психоісторія, за звичайних обставин мав би тривати тридцять тисяч років. Ми не можемо зупинити падіння. Ми не бажаємо цього робити: імперська культура втратила всю свою силу та цінність, які колись мала. Але ми можемо скоротити період варварства, який ітиме за цим падінням, — до однієї тисячі років.