Фундація - Страница 24

Його роздуми перервав голос Лі, який стояв біля вікна:

— Приїхали, — сказав він, — на спортивній машині останньої моделі, шмаркачі малі. — Він зробив кілька невпевнених кроків до дверей, а потім подивився на Гардіна.

Гардін усміхнувся й махнув рукою.

— Я наказав привезти їх сюди.

— Сюди? Навіщо? Забагато для них честі.

— А навіщо всі ці офіційні процедури з прийомом у мера? Я вже занадто старий для цієї бюрократії. Крім того, при роботі з молоддю лестощі йдуть на користь — особливо коли вони тебе ні до чого не зобов’язують. — Він підморгнув. — Сідай, Лі, і підтримуй мене морально. Мені це буде потрібно з молодим Сермаком.

— Цей хлопець, Сермак, — похмуро сказав Лі, — небезпечний. У нього є прибічники, Гардіне, тож не варто його недооцінювати.

— Хіба я колись когось недооцінював?

— Ну то заарештуй його. Можеш його в чомусь звинуватити просто зараз або пізніше.

Гардін проігнорував його останню пораду.

— Он вони, Лі. — У відповідь на дзвінок він натиснув педаль під столом, і двері відчинилися, від’їхавши вбік.

Ці четверо, що складали депутацію, зайшли, і Гардін помахом руки запросив їх сісти в крісла, що стояли півколом. Вони вклонилися й чекали, доки мер заговорить першим.

Гардін клацнув срібною кришкою портсигара з цікавим різьбленням, що колись належав старому Джорду Фарі з Ради опікунів у давно забуті часи енциклопедистів. Це був справжній імперський виріб від Сантанні, хоча сигари, що лежали всередині, були вже власного виробництва. Один за одним представники депутації взяли сигари й урочисто їх закурили.

Сеф Сермак був другим праворуч і наймолодшим з усієї групи. Він був найбільш цікавим — мав акуратно підстрижені щетинисті жовті вуса й запалі очі невизначеного кольору. Щодо інших Гардін відразу ж відкинув усякі сумніви — з облич було видно, що вони прості смертні. Саме на Сермаку слід зосередити свою увагу, це він уже під час свого першого терміну в міській раді перевернув цей статечний орган влади догори дриґом, і саме до нього Гардін звернувся:

— Мені особливо тривожно бачити вас, депутате, з того часу, як минулого місяця ви виголосили відмінну промову. Ваша атака на зовнішню політику цього уряду була найбільш талановитою.

В очах Сермака зажеврів вогник.

— Ваш інтерес — честь для мене. Атака могла бути талановитою або ні, але вона була, безумовно, виправданою.

— Можливо! Це ваша думка, звичайно. Проте ви ще досить молоді.

Сермак сухо відповів:

— Це вада, яку мають усі люди в певний період їхнього життя. Ви стали мером міста, бувши на два роки молодшим за мене.

Гардін усміхнувся. Нахабства цьому хлопчикові не бракує. Він відповів:

— Гадаю, ви прийшли до мене з приводу тієї ж зовнішньої політики, що так дратувала вас у залі засідань міської ради. Ви говоритимете від імені трьох ваших колег чи я маю вислухати кожного окремо?

Молоді люди перезирнулися між собою, кліпаючи очима.

Сермак похмуро сказав:

— Я говоритиму від імені народу Термінуса — народу, який насправді не представлений у цьому бюрократичному органі, що називається міською радою.

— Розумію. Продовжуйте!

— Я до цього й веду, містере мер. Ми незадоволені…

— Під словом «ми» ви маєте на увазі «народ», чи не так?

Сермак недоброзичливо глянув на нього, відчуваючи пастку, і холодно відповів:

— Я вважаю, що мої погляди відображають думки більшості виборців Термінуса. Це вас влаштовує?

— Ну, таке твердження краще звучить із доказами, але, у будь-якому випадку, продовжуйте. Отже, ви незадоволені.

— Так, незадоволені політикою, яка протягом тридцяти років робить Термінус беззахисним перед неминучим нападом ззовні.

— Розумію. І що з цього випливає? Продовжуйте, продовжуйте.

— Це добре, що ви це передчуваєте. І тому ми формуємо нову політичну партію, яка виступатиме за нагальні потреби Термінуса, а не за містичну «доктрину накреслення» майбутньої Імперії. Ми збираємося викинути вас і вашу підлабузницьку кліку умиротворителів з мерії — і дуже скоро.

— Якщо? Ви ж знаєте, завжди є «якщо».

— У цьому випадку не так багато варіантів — якщо тільки ви самі не підете зараз у відставку. Я не прошу вас змінити свою політику — я не довіряв би вам аж настільки. Ваші обіцянки нічого не варті. Усе, що ми згодні прийняти, — це повну відставку.

— Розумію. — Гардін схрестив ноги й відкинувся на спинку крісла, поставивши його на дві ніжки. — Це ваш ультиматум. Дуже мило з вашого боку попередити мене. Але, розумієте, я, скоріше за все, проігнорую це попередження.

— Не думайте, що це попередження, містере мер. Це оголошення наших засад та дій. Нова партія вже сформована, і завтра вона почне свою офіційну діяльність. Для компромісу немає ні місця, ні бажання, і, чесно кажучи, лише визнання ваших заслуг перед містом спонукало нас запропонувати легкий шлях. Я не думаю, що ви його приймете, але моя совість чиста. Наступні вибори стануть більш ефективним і надзвичайно сильним нагадуванням про необхідність вашої відставки.

Він підвівся й жестом наказав підвестися іншим.

Гардін підніс руку.

— Затримайтеся! Сядьте!

Сеф Сермак присів трохи швидше, ніж мав би, і Гардін подумки всміхнувся, тримаючи непорушний вираз на обличчі. Незважаючи на його слова, він чекав на якусь пропозицію.

Гардін запитав:

— Як саме ви хочете змінити нашу зовнішню політику? Ви хочете, щоб ми напали на Чотири королівства, на всі чотири одночасно?