Фундація - Страница 29

— Це непросто.

— Що поробиш. Я не настільки добрий психолог, щоб пояснити це з наукової точки зору. Але це ви знаєте. На Термінусі немає кваліфікованого психолога і ніяких математичних текстів, що ґрунтуються на цій науці. Цілком очевидно, що він не хотів, щоб на Термінусі були люди, здатні прогнозувати майбутнє. Селдон хотів, щоб ми продовжували рухатися наосліп — а отже, у правильному напрямку, — відповідно до психології натовпу. Як я вже колись казав вам, я ніколи не знав, куди ми прямували, коли я вперше витіснив анакреонців. Моя ідея полягала в тому, щоб підтримувати баланс сил, не більше того. І тільки потім я зрозумів, що бачу якусь схему в подіях; але я вважав за краще не діяти, виходячи з цього знання. Утручання через передбачення могло б зруйнувати план.

Верісоф задумливо кивнув.

— У храмах на Анакреоні я чув майже такі ж складні дискусії. Як ви сподіваєтеся визначити зручний момент для дії?

— Він уже визначився. Ви самі визнали: щойно ми відремонтуємо крейсер, Вініса вже ніщо не стримає від нападу на нас. І тут уже не буде жодної альтернативи.

— Так.

— Добре. Це пояснює зовнішній аспект. Водночас ви визнаєте, що після наступних виборів побачите нову й ворожу Раду, яка змусить діяти проти Анакреона. Тут теж немає альтернатив.

— Так.

— А щойно зникнуть альтернативи, з’явиться криза. Тим не менш, я так само хвилююся.

Він зробив паузу, Верісоф теж мовчав, чекаючи на його відповідь. Повільно, майже неохоче, Гардін продовжив:

— Я думав — це лише фантазія, — що зовнішній і внутрішній тиск одночасно досягають кульмінації згідно з планом. Насправді є різниця в кілька місяців. Вініс може атакувати ще до весни, а до виборів ще рік.

— Це неважливо.

— Не знаю. Це може бути пов’язано з неминучими помилками в розрахунках або з тим, що я забагато знав. Я намагався, щоб мої прогнози ніколи не впливали на дії, але як можна сказати напевне? І який ефект матиме ця різниця? Так чи інакше, — він підвів очі, — я вирішив одне.

— Як тільки криза розпочнеться, я поїду на Анакреон. Я хочу бути на місці… Ну та годі, Верісофе. Уже пізно. Ходімо пити до ранку. Я хочу розслабитися.

— То вип’ємо тут, — сказав Верісоф. — Я не хочу, щоб мене впізнали, — хтозна, що скажуть ці члени цієї новонародженої партії у вашій дорогоцінній Раді. Замовте бренді.

І Гардін замовив, але не дуже багато.

3

У давні часи, коли Галактична Імперія охоплювала всю Галактику, а Анакреон був найбагатшою префектурою Імперії, чимало імператорів відвідували палац віце-короля з урочистими візитами. І ніхто з них не міг стриматися, щоб хоч раз не спробувати свої сили в кермуванні повітряним катером і постріляти з голчастої рушниці в летючу фортецю, прикрашену пір’ям, яку називали Птахом Ньяком.

Тепер слава Анакреона зів’яла, залишившись у минулому. Від віце-королівського палацу лишилася купа уламків, що продувалися всіма вітрами, крім хіба що одного крила, відновленого робітниками Фундації. І вже двісті років на Анакреоні не бачили жодного імператора.

Але полювання на Ньяка й досі було королівським видом спорту, а вміння влучно стріляти з голчастої рушниці було першою вимогою для королів Анакреона.

Лепольд І, король Анакреона і (як це незмінно й неправдиво додавали) Володар Зовнішніх Земель, уже не раз довів свою майстерність у цій справі, хоча йому ще не виповнилося й шістнадцяти. Він збив свого першого Ньяка, коли заледве мав тринадцять; збив десятого за тиждень після вступу на престол; а тепер повертався зі свого сорок шостого полювання.

— Перш ніж я досягну повноліття, я зіб’ю п’ятдесят, — зрадів він. — Хто готовий зі мною закластися?

Але придворні не ставили проти майстерності короля, адже існував смертельний ризик перемогти. Ставок не було, і король у піднесеному настрої пішов перевдягатися.

— Лепольде!

Король зупинився на півдорозі, лише один голос міг змусити його до цього. Він невдоволено повернувся.

Вініс стояв на порозі покоїв, нависаючи над своїм молодим племінником.

— Відпусти їх, — нетерпляче махнув він рукою. — Хай забираються.

Король коротко кивнув, і двоє камергерів вклонилися й спустилися сходами. Лепольд увійшов до кімнати дядька.

Вініс похмуро глянув на мисливське вбрання короля.

— Дуже скоро тобі доведеться зайнятися більш важливими справами, ніж полювання на Ньяка.

Він повернувся спиною й пошкандибав до столу. З того часу, як він став занадто старим для того, щоб упоратися з поривами вітру від крил Ньяка та з повітряним катером, що хитався, набираючи висоту, його дратував будь-який спорт.

Лепольд добре відчував кислий настрій дядька й навмисно заговорив з ентузіазмом:

— Вам, дядьку, варто було побувати з нами сьогодні. Ми сполошили одну пташку в нетрях Самії, це було справжнє чудовисько. Яке було полювання! Ми гналися за нею дві години, пролетівши щонайменше сімдесят миль. А потім я рвонувся вгору, — він жваво рухався, наче був у своєму катері, — і хитро пірнув. Спіймав його на підйомі якраз під лівим крилом. Це його роздратувало. Я зробив віраж вліво, чекаючи, доки він нахилиться. Звичайно ж, він так і зробив. Змахнув крилом, коли я підлетів, і тоді…

— Лепольде!

— Ну! Я влучив.

— Я й не сумнівався. А тепер не будеш ласкавий приділити мені увагу?

Король приземлився на краєчок стола й зовсім не по- королівському вчепився зубами в горіх Лери. Він не наважувався поглянути на дядька.