Фундація - Страница 3

Невпинно прогресуючи, його урбанізація досягла своєї найвищої точки. Уся поверхня Трентора площею 75 мільйонів квадратних миль перетворилася на одне місто. Кількість населення досягла максимуму, перевищивши 40 мільярдів. Ця величезна маса людей майже вся обслуговувала адміністративні потреби Імперії і однаково була занадто малою для виконання цього завдання. (Слід пам’ятати, що неможливість належного управління Галактичною імперією під керівництвом нечестолюбних імператорів була одним зі значних чинників, що спричинили її падіння.) Щодня флотилії з десятків тисяч кораблів привозили продукти з двадцяти сільськогосподарських світів на обідні столи Трентора…

Через залежність від зовнішніх світів у виробництві продовольства і, по суті, щодо всіх життєвих потреб, Трентор ставав дедалі більш уразливим для захоплення шляхом облоги. В останні тисячоліття існування Імперії численні й безперервні бунти змушували кожного нового імператора все ясніше усвідомлювати це й імперська політика стала не більше ніж захистом тендітної яремної вени, якою був Трентор.

Галактична енциклопедія

Ґаал не був упевнений, чи світило сонце, або, якщо вже на те пішло, був надворі день чи ніч. Він соромився про це запитати. Уся планета, здавалося, жила під металевим ковпаком. Страва, яку він щойно скуштував, ішла в меню як сніданок, але існувало чимало планет, які жили за стандартною часовою шкалою, не звертаючи увагу на незручну для них зміну дня і ночі. Швидкість обертів планет навколо осі була різною, і він не знав, як швидко обертається навколо своєї осі Трентор.

Спочатку він нетерпляче шукав табличку з написом «Зимовий сад» і знайшов її, але це виявилася кімната, де можна було погрітися в променях штучного сонця. Він затримався там на хвилину або дві, а потім повернувся до головного вестибюля «Люксора».

Він спитав у чергового:

— Де я можу придбати квиток на планетний тур?

— Тут.

— А коли він починається?

— На сьогоднішній ви спізнилися. Наступний буде завтра. Придбайте зараз квиток, і ми зарезервуємо для вас місце на завтра.

— Ой. — Завтра — це вже запізно. Завтра він мусить бути в Університеті. Він спитав: — А є у вас оглядова вежа чи щось подібне? Я маю на увазі, просто неба.

— Звичайно! Якщо хочете, я продам вам квиток. Тільки дозвольте, я перевірю, чи немає надворі дощу. — Він натиснув клавішу біля ліктя й прочитав повідомлення, що побігло по матовому екрану. Ґаал читав разом з ним.

Черговий сказав:

— Хороша погода. Подумайте про це, як на мене, зараз якраз сухий сезон. — І невимушено додав: — Я сам не сильно заморочуюся, що там надворі. Востаннє вилазив туди три роки тому. Самі розумієте, один раз глянув і достатньо. Ось ваш квиток. Біля службового входу спеціальний ліфт. На ньому є напис «До вежі». Просто підніміться ним.

Цей ліфт був нового типу й рухався за допомогою гравітаційного відштовхування. Ґаал зайшов першим, а решта — за ним. Оператор натиснув на кнопку. На мить Ґаал відчув, що висить у повітрі, коли сила тяжіння знизилася до нуля, а потім знову набрав невеличку вагу, коли ліфт рушив угору. Потім ліфт загальмував — і його ноги знову відірвалися від підлоги. Він мимоволі скрикнув.

Пролунав голос оператора:

— Засуньте ноги під поручні на підлозі. Ви що, читати не вмієте?

Інші вже зробили це. Вони посміхалися, дивлячись, як він шалено та марно намагається спуститися вниз, упираючись у стіну. Їхнє взуття притиснулося до хромованих поручнів, що були прикріплені до підлоги паралельно один одному, з проміжком у два фути. Він помітив їх при вході, але не звернув уваги.

Потім хтось простягнув руку й потягнув його вниз. Ґаал, задихаючись, хотів подякувати, але в цей момент ліфт зупинився.

Він вийшов на відкриту терасу, затоплену білим сяйвом, від якого заболіли очі. Чоловік, який щойно подав йому руку допомоги, ішов одразу за ним.

Чоловік доброзичливо сказав:

— Тут повно вільних місць.

Ґаал закрив рота, відсапуючись, а потім погодився:

— Справді, так і є. — Він машинально рушив до них, а потім зупинився.

І звернувся до чоловіка:

— Якщо не заперечуєте, я ненадовго зупинюся біля перил. Я… я хочу трохи подивитися.

Той доброзичливо махнув рукою, і Ґаал перехилився через поручні, що сягали плеча, і занурився в споглядання панорами, яка відкривалася перед ним.

Він не бачив землі. Вона губилася посеред штучних споруд, які були складнішими одна від одної. Не видно було й обрію — лише метал на тлі неба, що простягався навкруги, утворюючи майже одноманітну сірість, і він знав, що така сама картина по всій планеті. Навколо не було жодного руху — хіба що кілька прогулянкових суден тинялися по небу. Але він розумів, що під металевим покровом цього світу триває жвавий рух мільярдів людей.

Навколо не було видно жодної зелені; ні зелені, ні ґрунту, ні якихось форм життя, окрім людей. Він неясно розумів, що десь у цьому світі є імператорський палац, розташований посеред ста квадратних миль справжнього ґрунту, у зелені дерев, у веселкових барвах квітів. Але це був малесенький острівець посеред океану сталі, і звідси його не було видно. Він міг знаходитися, можливо, за десять тисяч миль звідси. Ґаал не знав цього напевно.

Він повинен негайно вирушити в планетний тур!

Ґаал шумно зітхнув і усвідомив, що нарешті опинився на Тренторі; на планеті, яка була центром усієї Галактики і ядром людської раси. Він не бачив жодного з її недоліків. Жодного з тих зорельотів, що сідали із продовольством у трюмах. Не усвідомлював того, яка тонка яремна вена з’єднує 40 мільярдів населення Трентора з усією Галактикою. Він бачив лише наслідки одного з наймогутніших діянь людини — повне й остаточне, майже зневажливе підкорення одного зі світів.