Фундація - Страница 36

— Не сумніваюся. До якої конкретної проблеми ви відмовляєтеся повертатися спиною зараз?

— Моя проблема, Гардіне, полягає в тому, щоб переконати Фундацію співпрацювати. Ваша миротворча політика призвела вас до кількох дуже серйозних помилок, просто тому, що ви недооцінили зухвалість свого супротивника. Не всі так бояться прямих дій, як ви.

— Наприклад? — запитав Гардін.

— Наприклад, ви самі прилетіли на Анакреон і самі прийшли разом зі мною в мої покої.

Гардін озирнувся.

— А що не так?

— Нічого, — сказав регент, — за винятком того, що за дверима стоять п’ятеро поліцейських охоронців, які добре озброєні й готові стріляти. Не думаю, Гардіне, що ви зможете звідси піти.

Мер підняв брови.

— У мене немає бажання негайно піти. Невже ви мене настільки боїтеся?

— Я вас узагалі не боюся. Але це може служити для вас доказом моєї рішучості. Назвімо це однією з дій.

— Називайте це як завгодно, — байдуже сказав Гардін. — Я не турбуватимуся через цей інцидент, як би ви його не назвали.

— Я впевнений, що це ставлення з часом зміниться. Але ви зробили й іншу помилку, Гардіне, більш серйозну. Здається, що планета Термінус є абсолютно незахищеною.

— Звичайно. Чого нам боятися? Ми не загрожуємо нічиїм інтересам і готові бути однаково корисними для всіх.

— І, залишаючись при цьому безпорадними, — вів далі Вініс, — ви допомагаєте нам озброюватися, надаючи особливу допомогу в розвитку нашого флоту, великого флоту. Фактично, флоту, який після того, як ви пожертвували імперським крейсером, є практично непереможним.

— Ваша високосте, ви марнуєте час. — Гардін зробив вигляд, ніби хоче підвестися. — Якщо ви хочете оголосити війну й повідомляєте про це, дозвольте мені відразу ж поінформувати про це наш уряд.

— Сядьте, Гардіне. Я не оголошую війну, а ви ніколи не зв’яжетеся зі своїм урядом. Коли війна розпочнеться — без оголошення, Гардіне, розпочнеться, — Фундація буде своєчасно поінформована про це пострілами з ядерних бластерів анакреонського флоту, яким керує мій син на флагмані «Вініс» — колишньому крейсері імператорського флоту.

Гардін насупився.

— Коли все це станеться?

— Якщо вас справді це цікавить, кораблі флоту залишили Анакреон рівно п’ятдесят хвилин тому, об одинадцятій, і перший постріл буде зроблено, щойно вони побачать Термінус, що може бути завтра опівдні. Можете вважати себе військовополоненим.

— Саме таким я себе й вважаю, ваша високосте, — сказав Гардін, усе ще суплячись. — Але я розчарований.

Вініс презирливо пирхнув.

— І це все?

— Так. Я думав, що момент коронації — північ, самі знаєте, — буде логічним часом для того, щоб почати рух флоту. Очевидно, ви хочете почати війну ще регентом. В іншому випадку це було б більш драматично.

Регент утупився в нього.

— Про що ви говорите, заради космосу?

— Невже ви не розумієте? — тихо сказав Гардін. — Я призначив свій контрудар на північ.

Вініс підхопився з крісла.

— Ваш блеф на мене не діє. Немає ніякого контрудару. Якщо ви розраховуєте на підтримку інших королівств, забудьте про це. Їхні флоти не зрівняються з нашим, разом узяті.

— Я знаю. Я не збираюся стріляти. Усе просто: тиждень тому я підготував повідомлення, що сьогодні опівночі Анакреон буде відлучено від церкви.

— Відлучено?

— Так. Якщо ви не зрозуміли, поясню: кожен священик на Анакреоні оголошує страйк, доки я не скасую свій наказ. А я не можу цього зробити, доки я в ув’язненні, і не хочу, навіть якщо мене звільнять! — Він нахилився вперед і додав, раптово пожвавившись: — Ви розумієте, ваша високосте, що напад на Фундацію — це блюзнірство найвищої міри?

Вініс явно намагався тримати себе в руках.

— Гардіне, не треба цього. Залиште це для черні.

— Мій любий Вінісе, а ви думаєте, на кого це розраховано? Уявіть собі, що останні півгодини кожен храм Анакреона заповнений натовпом, що слухає священика, який проповідує їм саме це. Немає жодної людини, чоловіка або жінки, на Анакреоні, яка не знала б, що їхній уряд розпочав підступний, нічим не спровокований напад на центр їхньої релігії. До опівночі залишилося лише чотири хвилини. Вам краще спуститися до бальної зали й спостерігати за подіями. Я буду в безпеці — за дверима стоять п’ятеро охоронців. — Він відкинувся на спинку крісла, налив собі ще один келих локридського вина та з абсолютною байдужістю глянув на стелю.

Вініс, розлютившись, вибіг із кімнати.

У бальній залі нависла тиша, коли всі розступилися, очистивши шлях до трону. Тепер на ньому сидів Лепольд, упевнено поклавши руки на підлокітники, його голова була високо піднята, на обличчі панував стриманий вираз. Величезні люстри потьмяніли, і в розсіяному різнобарвному світлі від нуклеоламп, що ними була всіяна склепінчаста стеля, мужньо засвітилася королівська аура, піднімаючись над головою і формуючи корону.

Вініс зупинився на сходах. Ніхто його не бачив, усі погляди були спрямовані на трон. Він стиснув кулаки й залишився на місці; Гардіну не вдасться нічого домогтися від нього обманом.

А потім трон зарухався. Він безшумно піднявся вгору й повільно рушив. Повільно піднявшись із помосту, спустившись сходами, а потім горизонтально, тримаючись за п’ять сантиметрів від підлоги, він наблизився до величезного відчиненого вікна.

Коли пролунали дзвони, що означали північ, він зупинився перед вікном — і аура короля зникла.