Фундація - Страница 41

У цьому випадку Фундація знаходиться лише на початку шляху, який веде до Другої Галактичної Імперії. За своїми людськими та іншими ресурсами сусідні королівства все ще залишаються сильнішими за вас. Поза їхніми межами лежать великі заплутані джунглі варварства, яке простягається по всій Галактиці. У межах цих джунглів є й те, що залишилося від Галактичної Імперії, яка хоч і переживає ослаблення та занепад, проте все ще залишається незрівнянно могутньою.

У цей момент Гарі Селдон підняв книжку й розгорнув її. Його обличчя стало урочистим.

— І ніколи не забувайте, що існує ще одна Фундація, закладена вісімдесят років тому; Фундація, що знаходиться на іншому кінці Галактики, на краю зірок. Вони завжди будуть там, щоб стежити за подіями. Джентльмени, попереду ще дев’ятсот двадцять років плану. Усе у ваших руках!

Він кинув погляд на книжку і зник, а світло засвітилося на повну потужність. У залі загомоніли, Лі нахилився до Гардіна й прошепотів:

— Він не сказав, коли повернеться.

Гардін відповів:

— Знаю. Але я вірю, що він не повернеться доти, доки ми з тобою не помремо в безпеці та затишку!

Частина IV. Торгівці

1

ТОРГІВЦІ — … і постійно попереду політичної гегемонії Фундації йшли торгівці, які добиралися до найбідніших куточків на приголомшливому просторі Периферії. Між їхніми висадками на Термінусі могли минати місяці або роки; їхні кораблі часто складалися з самих тобі латок від саморобних ремонтів і вдосконалень; їхня чесність залишала бажати кращого; їхня сміливість…

Незважаючи на все це, вони винайшли імперію, що була стійкішою за псевдорелігійний деспотизм Чотирьох королівств…

Чимало легенд складено про цих сильних самотніх людей, які чи то всерйоз, чи то жартома взяли собі за девіз одну з епіграм Сальвора Гардіна: «Ніколи не дозволяйте вашій моралі заважати вам чинити правильно!» Важко сказати, які з цих легенд мають реальне підґрунтя, а які вигадані. Вочевидь, немає жодної з них, де не було б якогось перебільшення…

Галактична енциклопедія

Ліммар Понієтс був увесь у мильній піні, коли засигналив його передавач, — яскравий доказ того, що старі жарти про телеповідомлення та душ справедливі навіть для темного й суворого простору Галактичної Периферії.

На щастя, ця частина вільного торгового корабля, не призначена для різних товарів, була надзвичайно тісною. Настільки, що душ із гарячою водою розташовувався в кабінці два на чотири фути, яка розташовувалася за десять футів від панелі керування. Понієтс добре почув уривчастий стукіт сигналу.

Розбризкуючи мильну піну й лаючись, він вийшов, щоб налаштувати звук, і за три години поруч опинився другий торговий корабель, а через повітряний шлюз зайшов усміхнений молодик.

Понієтс із гуркотом виставив свій найкращий стілець, а сам усівся на шарнірне крісло пілота.

— Що ти робиш, Ґорме? — похмуро запитав він. — Женешся за мною весь час від самої Фундації?

Лес Ґорм закурив сигарету й рішуче похитав головою.

— Я? Зовсім ні. Я просто роззява, який випадково приземлився на Гліптал IV за день після того, як прийшла пошта. От вони й відправили мене, щоб я тобі це віддав.

Крихітна блискуча сфера перейшла з рук у руки, і Ґорм додав:

— Це конфіденційно. Цілком таємно. Не можна передавати через субефір і все таке. Або я так зрозумів. Принаймні це Особиста Капсула, яку ніхто, крім тебе, не відкриє.

Понієтс із огидою глянув на капсулу.

— Це я розумію. А ще знаю, що ніхто не передає гарні новини такими штукенціями.

Капсула відкрилася в нього в руці, і звідти почала повільно виходити тонка прозора стрічка. Він швидко пробіг очима текст, і коли з капсули вийшов кінець стрічки, її початок уже став коричневим і зморщеним. За півтори хвилини вся вона почорніла й розпалася на молекули.

Понієтс глухо пробурчав:

— О Галактико!

Лес Ґорм тихо запитав:

— Чи можу я якось допомогти? Чи це щось дуже таємне?

— Ти теж про це дізнаєшся, оскільки ти член Гільдії. Я повинен летіти на Аскоун.

— Туди? Чому це раптом?

— Вони кинули до в’язниці торгівця. Але нікому не кажи про це.

Ґорм аж затрусився від гніву.

— До в’язниці! Але ж це порушення конвенції.

— Так само, як і втручання в місцеву політику.

— О! То він таке робив? — Ґорм замислився. — А хто цей торгівець? Хтось знає?

— Ні! — різко відповів Понієтс, і Ґорм, зрозумівши натяк, більше не став нічого запитувати.

Понієтс піднявся й похмуро втупився в екран. Він пробурмотів щось лайливе на адресу цієї лінзоподібної туманності, що була частиною Галактики, і голосно сказав:

— Трясця! Я ж не виконаю квоту.

У голові Ґорма зблиснула іскра розуміння.

— Гей, друже! Але ж Аскоун — це закрита зона.

— Авжеж. Більше складаного ножа я там нічого не продам. Вони не купуватимуть ніяких ядерних пристроїв. Летіти туди з моїм товаром — це самогубство.

— А не можна якось відмовитися від цього?

Понієтс неуважно похитав головою.

— Я знаю хлопця, який у це вляпався. Не можна кидати свого друга напризволяще. Що ж, я в руках Галактичного Духа й готовий іти туди, куди він вкаже.

Ґорм, нічого не розуміючи, вимовив:

— Га?

Понієтс глянув на нього й реготнув.

— Я забув. Ти ж ніколи не читав «Книгу Духа», так?

— Ніколи про неї не чув, — різко відповів Ґорм.