Фундація - Страница 46

— Правильно, — погодився Понієтс, — але оскільки я на своєму місці, я прийняв цю ворожість заради того, щоб привернути вашу увагу.

— І все? Так просто? — Ферл навіть не намагався приховати свої зневажливі веселощі. — А я думаю, що ви запропонували цей період очищення в тридцять днів для того, щоб виграти час і перетворити атракціон на щось суттєвіше. А що, як золото виявиться нечистим?

Понієтс теж дозволив собі чорний гумор:

— Це при тому, що оцінка його нечистоти залежить від тих, хто найбільше зацікавлений виявити, що воно чисте?

Ферл підняв очі й уважно глянув на торгівця. Схоже, він був і здивований, і задоволений.

— Розумно мислите. А тепер скажіть мені, чому ви хотіли б привернути мою увагу.

— Скажу. За той короткий час, що я тут, я помітив корисні факти, що стосуються вас і цікаві мені. Наприклад, ви молоді — надто молоді для члена ради старійшин — і навіть походите з відносно молодої родини.

— Ви засуджуєте мою родину?

— Зовсім ні. Ви маєте великих і святих предків; усі визнають це. Але є ті, хто каже, що ви не є членом одного з П’яти Племен.

Ферл відкинувся назад.

— При всій повазі до тих, хто має до цього стосунок, — він не приховував своєї злості, — П’ять Племен мають виснажене сім’я та слабку кров. Від цих Племен не лишилося серед живих і п’ятдесяти членів.

— І все ж є ті, хто каже, що народ буде не готовий бачити Великим Магістром будь-кого, хто не належить до Племен. І тому молодий і нещодавно підвищений фаворит Великого Магістра обов’язково матиме сильних ворогів серед великих людей цієї держави. Так кажуть. Його благоговіння старіє, і його протекція скінчиться, щойно він помре, коли цей ваш ворог безсумнівно стане одним із тих, хто тлумачитиме слова його Духа.

Ферл насупився.

— Як для іноземця, ви забагато чуєте. Такі вуха створені для того, щоб їх відрізали.

— Із цим можна не квапитися.

— Дозвольте мені вгадати. — Ферл неспокійно завовтузився в кріслі. — Ви збираєтеся запропонувати мені багатство та владу за допомогою цих грішних маленьких машин, що їх ви возите у своєму кораблі. Ну?

— Нехай так. Що змусило б вас заперечувати? Ваші стандарти добра і зла?

Ферл похитав головою.

— Анітрохи. Послухайте, мій іноземцю, ваша думка про нас заснована на язичницькому агностицизмі, але я не є абсолютним рабом нашої міфології, хоча й можу здаватися таким. Я — освічена людина, сер, і сподіваюся, що вільний від забобонів. Усі наші релігійні звичаї, які мають радше ритуальний, ніж етичний сенс, — це для мас.

— І які тоді у вас будуть заперечення? — м’яко натиснув на нього Понієтс.

— Тільки це. Маси. Я був би радий мати з вами справу, але ваші маленькі машини повинні бути корисними. Як може прийти до мене багатство, коли я повинен буду користуватися — що це ви продаєте? — ну, бритвою, наприклад, лише в атмосфері суворої секретності, охопленій страхом? Навіть якщо моє підборіддя стане чистіше поголеним, як я розбагатію? І як я зможу уникнути смерті від газової камери або від жахливого натовпу, якщо мене спіймають на гарячому?

Понієтс знизав плечима.

— Ви маєте рацію. Я міг би сказати, що запобігти цьому можна, навчивши ваших людей користуватися атомними приладами для їхньої власної зручності та для отримання суттєвого прибутку. Це була б величезна робота, я не заперечую; але віддача — ще більшою. І все ж, зараз це ваша проблема, а не моя. Я не пропоную ані бритви, ані ножа, ані механічного подрібнювача сміття.

— Що ж ви пропонуєте?

— Саме по собі золото. Безпосередньо. Ви могли б мати машину, що її я демонстрував минулого тижня.

Тепер уже напружився Ферл — на його лобі то з’являлися, то зникали складки.

— Трансмутатор?

— Абсолютно точно. Ваш золотий запас дорівнюватиме запасу заліза. Цього, на мою думку, достатньо для всіх потреб. Достатньо і для посади Великого Магістра, незважаючи на молодість та ворогів. І це безпечно.

— Яким чином?

— Суть його використання в таємності; тій самій таємності, яку ви змалювали, як єдиний засіб безпеки стосовно атомних приладів. Ви можете заховати трансмутатор у найглибшому підземеллі найміцнішої фортеці свого найвіддаленішого маєтку, і він однаково приноситиме вам миттєве багатство. Ви купуєте золото, а не машину; це золото не має жодних слідів, що свідчили б про його виробництво, тому його неможливо відрізнити від того золота, що є у природі.

— А хто керуватиме машиною?

— Ви самі. П’ять хвилин навчання — це все, що вам потрібно. Я встановлю її для вас туди, куди ви забажаєте.

— А що взамін?

— Ну, — Понієтс заговорив обережніше, — я пропоную привабливу ціну. Таке вже моє життя. Скажімо, за цю машину — вона досить цінна — ви дасте мені замість одного кубічного фута золота один кубічний фут кованого заліза.

Ферл розсміявся, і Понієтс почервонів.

— Нагадую вам, сер, — сухо сказав він, — що витрачені кошти ви зможете повернути вже за дві години.

— Правильно, а за годину ви підете, і моя машина відразу ж перетвориться на непотріб. Мені потрібні гарантії.

— У вас є моє слово.

— Дуже добре, — глузливо вклонився Ферл, — але ваша присутність була б набагато кращою гарантією. Я даю вам своє слово, що заплачу вам за тиждень після доставки, якщо машина все ще буде в робочому стані.

— Це неможливо.

— Неможливо? Та ви вже накликали на себе смертну кару, просто запропонувавши мені щось у вас купити. Тож якщо відмовитеся, єдиною альтернативою для вас уже завтра буде газова камера. Це я вам обіцяю.