Фундація - Страница 47

Обличчя Понієтса було безпристрасним, але його очі заблимали. Він сказав:

— Це дуже несправедлива перевага. Ви можете хоча б викласти свою обіцянку в письмовому вигляді?

— Щоб потім понести відповідальність за її виконання? Ні, сер! — На обличчі Ферла з’явилася задоволена усмішка. — Ні, сер! Дурень — лише один із нас.

Торгівець тихо промовив:

— Домовилися.

6

На тридцятий день Ґорова звільнили, а замість нього отримали п’ятсот фунтів найжовтішого золота. А разом із ним звільнили й піддану карантину гидоту, якою вважали його корабель.

Потім, так само як і на шляху до Аскоунської зоряної системи, їх супроводжували маленькі лискучі кораблі, вишикувані в циліндричну фігуру.

Понієтс спостерігав за тьмяною, освітленою сонцем цяткою, на яку перетворився корабель Ґорова, тоді як голос самого Ґорова долинав до нього крізь ефір, чіткий і пронизливий.

Він говорив:

— Але це, Понієтсе, не те, що нам потрібно. Трансмутатор нам не допоможе. До речі, як ти його дістав?

— Та ніяк, — терпляче відповів Понієтс, — я зібрав його з камери для опромінювання їжі. Насправді він нікуди не годиться. Якщо запускати його у більшому масштабі, то витрати енергії непомірні; інакше Фундація використовувала б трансмутацію замість ганятися по всій Галактиці за важкими металами. Це один зі стандартних трюків, що ними користується кожен торгівець, хіба що я ніколи раніше не бачив, як залізо перетворюється на золото. Це вражаюче, і це працює — але дуже ненадовго.

— Добре. Але цей конкретний трюк не дуже підходить.

— Цей трюк допоміг тобі вибратися з халепи.

— Але це дуже далеко від мети. Тим більше, мені доведеться повернутися, щойно цей дбайливий конвой нас залишить.

— Чому?

— Ти сам це пояснив цьому своєму політику! — Ґоров зривався на крик. — Усі твої торгові аргументи спиралися на той факт, що трансмутатор є засобом для досягнення мети, але сам по собі не має жодної цінності; що клієнт купує золото, а не машину. Це хороший психологічний прийом, бо він спрацював, але…

— Але? — ввічливо й тихо наполіг Понієтс.

Голос із передавача зазвучав різкіше:

— Але ми хочемо продати їм саму машину; щось, що вони будуть використовувати відкрито; те, що змусить їх схилитися на користь ядерних технологій з точки зору їхньої вигоди для них.

— Усе це я розумію, — м’яко сказав Понієтс. — Ти вже мені це пояснив. Але подумай сам — що буде після мого продажу? Поки трансмутатор працює, Ферл карбуватиме золото; це триватиме так довго, що йому вдасться купити перемогу на наступних виборах. Нинішній Великий Магістр довго не протягне.

— Ти розраховуєш на вдячність? — холодно спитав Ґоров.

— Ні, на розумне прагнення до особистої вигоди. Трансмутатор принесе йому перемогу на виборах, а інші механізми…

— Ні! Ні! Твоя логіка надто заплутана. Він довірятиме не трансмутатору, а старому доброму золоту. Ось що я намагаюся тобі сказати.

Понієтс посміхнувся й умостився зручніше. Добре, він уже достатньо помучив бідолаху. Ґоров почав скаженіти.

Торгівець сказав:

— Не так швидко, Ґорове. Я ще не закінчив. До цієї справи я залучив і інші пристрої.

Запала тиша. Потім Ґоров обережно запитав:

— Які ще інші пристрої?

Понієтс машинально махнув рукою.

— Ти ж бачиш наш супровід.

— Так, — коротко відповів Ґоров, — розкажи мені про ці пристрої.

— Розповім, якщо слухатимеш. Нас супроводжує приватна флотилія Ферла; це знак особливої пошани до нього з боку Великого Магістра. Він зміг це для себе вибити.

— То й що?

— А як ти думаєш, куди вони нас супроводжують? До його рудників на околицях Аскоуна, ось куди. Послухай! — Понієтс раптом розпалився. — Я ж тобі казав, що я тут для того, щоб заробити гроші, а не врятувати світи. Усе добре. Я продав цей трансмутатор за безцінь. Я нічого не отримав, крім ризику потрапити до газової камери, який до квоти не зарахуєш.

— Повернімося, Понієтсе, до рудників. До чого вони тут?

— Для того, щоб я міг заробити. Ми завантажимося оловом. Заповнимо кожен кубічний фут цієї старої баржі, і ще трохи твою навантажимо. Я спущуся з Ферлом збирати олово, а ти, старий, прикриєш мене своїми гарматами — просто на той випадок, якщо він виявиться не таким, як себе показує. Це олово і є мій прибуток.

— За трансмутатор?

— За весь мій вантаж з атомними приладами. Подвійна ціна плюс бонус. — Він знизав плечима, майже вибачаючись. — Згоден, я забагато з нього злупив, але ж я повинен виконати квоту, чи не так?

Ґоров явно розгубився. Він ледь чутно вимовив:

— Ти нічого не хочеш пояснити?

— Що тут пояснювати? Цей розумник подумав, що загнав мене в пастку, бо його слово має для Великого Магістра більшу цінність, ніж моє. Він узяв трансмутатор. Це один із тих злочинів, за які на Аскоуні карають смертю. Але в будь-який момент він міг сказати, що заманив мене в пастку суто з патріотичних мотивів, і донести на мене як на продавця заборонених речей.

— Це зрозуміло.

— Звичайно, але слово проти слова — це ще не все. Розумієш, Ферл ніколи не чув і подумати не міг про камеру для зйомки мікрофільмів.

Ґоров розреготався.

— Так, — сказав Понієтс. — Він диктував свої умови. Я був належним чином приборканий. Але коли я, наче побитий собака, встановлював трансмутатор, я поклав туди камеру й витягнув її наступного дня під час технічного обслуговування. У мене був чудовий запис із його робочого кабінету, його святая святих, де він сам, бідний Ферл, керує трансмутатором і так радіє першому шматку золота, наче це яйце, яке він сам відклав.