Фундація - Страница 62

— Ти, мабуть, запрацювався. Може, тобі потрібен довгий відпочинок.

— Можливо, Джаеле, але я волів би відпочити в кріслі депутата ради. Бо я планую зайняти це крісло, а ти мені допоможеш.

Анкор Джаел підняв брови й спитав:

— І який я до цього маю стосунок?

— Цілком очевидний. По-перше, ти тертий калач у політиці. По-друге, тебе виперли з кабінету Джорана Сатта — того самого добродія, який воліє втратити око, ніж бачити мене в раді. Ти гадаєш, що в мене мало шансів, чи не так?

— Небагато, — погодився екс-міністр освіти. — Ти — смирнієць.

— Але це не є законною перешкодою. Я маю світську освіту.

— Ну що ти таке кажеш. Відколи це упередженість має якісь закони, крім власних? Ну, а що там твоя людина — Джейм Твер? Що він каже?

— Він майже рік тому говорив, що я можу потрапити в раду, — невимушено відповів Меллоу, — але я переріс його. Він однаково з цим не впорався б. Йому бракує глибини. Він голосно кричить, він вольовий, але зараз це лише створює перешкоди. Я проти справжнього перевороту. Мені потрібен ти.

— Джоран Сатт — найрозумніший політик на планеті, і він буде проти тебе. Я не певен, що зможу перехитрити його. І не думаю, що він обходиться без запеклої боротьби й бруду.

— У мене є гроші.

— Це допоможе. Але для того, щоб відкупитися від упереджень, потрібно чимало — особливо тобі, брудному смирнійцю.

— У мене їх буде багато.

— Ну, я розберуся з цим питанням. Тільки не треба потім повзати на задніх лапах і скиглити, що це я втягнув тебе в цю справу. Хто це?

Куточки губ Меллоу опустилися вниз і він сказав:

— Думаю, це Джоран Сатт власною персоною. Він рано прийшов, і я можу це зрозуміти. Я вже місяць його уникаю. Слухай, Джаеле, зайди-но до сусідньої кімнати й тихо увімкни мікрофон. Я хочу, щоб ти це послухав.

Він допоміг члену ради потрапити до кімнати, підштовхнувши його голою ногою, а потім швидко підвівся й одягнув шовковий халат. Синтетичне сонячне світло змінилося нормальним.

Секретар мера манірно увійшов усередину, тоді як серйозний мажордом навшпиньках зачинив за ним двері.

Меллоу затягнув пояс і запропонував:

— Сідайте, Сатте, на будь-який стілець.

Сатт вичавив із себе ледь помітну усмішку. Він вибрав зручний стілець, але не став менш суворим. Сидячи на краєчку, він сказав:

— Якщо ви для початку назвете свої умови, ми перейдемо до справи.

— Які умови?

— Мені вас умовляти треба? Ну от, наприклад, що ви робили на Кореллі? Ваш звіт неповний.

— Я надав вам його кілька місяців тому. І тоді ви були задоволені.

— Так, — Сатт потер лоба пальцем, — але з тих пір ваша діяльність набула значного розмаху. Меллоу, ми багато знаємо про ваші справи. Ми знаємо, наприклад, скільки фабрик ви запустили; у якому поспіху ви це робите; і скільки вам це коштує. І оцей ваш палац, — він кинув холодний, презирливий погляд, — який обходиться вам у суму, більшу ніж моя річна зарплата, і оце ваше вимахування — дуже дороге й значне — перед вищими прошарками суспільства Фундації.

— І що? Про що це свідчить, окрім того, що ви маєте чудових шпигунів?

— Це свідчить, що у вас є гроші, яких ви не мали рік тому. І це може свідчити про що завгодно — наприклад, про те, що ви уклали на Кореллі вдалу угоду, про яку ми нічого не знаємо. Звідки ви берете свої гроші?

— Мій любий Сатте, ви ж не думаєте, що я вам про це розповім?

— Ні.

— Я так і думав. Тому я вам скажу. Ці гроші йдуть до мене просто зі скарбниці комдора Корелла.

Сатт закліпав очима.

Меллоу посміхнувся й продовжив.

— На жаль для вас, ці гроші — цілком законні. Я Головний Торгівець, і гроші, які я отримав, — це певна кількість кованого заліза та хромітів в обмін на певну кількість дешевих прикрас, які я міг забезпечити. П’ятдесят відсотків прибутків — мої, за умовами застарілого контракту з Фундацією. Інша половина надійде уряду наприкінці року, коли всі порядні громадяни сплачують податок з прибутку.

— У звіті не було жодної згадки про торговельну угоду.

— Так, а ще там не було жодної згадки про те, що я їв на сніданок або як звали мою тодішню коханку та інших деталей, які не стосуються справи. — Посмішка Меллоу стала глузливою. — Мене відправили — якщо цитувати вас — для того, щоб я постійно тримав очі розплющеними. Вони ніколи й не заплющувалися. Ви хотіли з’ясувати, що сталося із захопленими суднами Фундації. Я їх не бачив і нічого не чув про них. Ви хотіли дізнатися, чи є на Кореллі ядерна енергетика. У моєму звіті йдеться про атомні бластери в охоронців комдора. Ніяких інших ознак я не побачив. А бластери, що їх я справді бачив, — це релікти старої Імперії, які можуть бути непрацюючими експонатами, як би добре я в них не розбирався. На той час я виконував ваші накази, але поза їхніми рамками я був і досі є вільним агентом. За законами Фундації, Головний Торгівець може відкривати які завгодно нові ринки й отримувати від них половину прибутків. У чому ваші заперечення? Я їх не розумію.

Сатт обережно перевів свій погляд на стіну й заговорив, ледь стримуючи гнів:

— За загальним звичаєм, торгівці мають проповідувати релігію під час торгівлі.

— Я дотримуюся закону, а не звичаїв.

— Бувають моменти, коли звичай може бути вищим за закон.

— Тоді звертайтеся до суду.

Сатт підняв свої похмурі очі, що, здавалося, сховалися вглиб очниць.

— Зрештою, ви смирнієць. Схоже, натуралізація й освіта не здатні знищити заразу в крові. І все одно, послухайте і спробуйте зрозуміти.